Чи працюють в Україні вільні публічні ліцензії?

Максим Наумко, Правнича агенція “ІнтелАктив” і Андрій Бічук, Медіагрупа “Автоцентр”, написали статтю “Чи працюють в Україні вільні публічні ліцензії?” (опубліковано в “Юридичній газеті” (№ 13 від 29.03.2011).

На протязі останніх  двох десятиліть всі ми стали свідками бурхливого розвитку інформаційних технологій. Комп’ютер і Інтернет  зайняли місце в житті кожної сучасної людини. Як наслідок розповсюдження комп’ютерів, котрі дали можливість будь-кому створювати новий інформаційний продукт, кількість об’єктів права інтелектуальної власності наразі зростає вкрай стрімкими темпами.

Нажаль, сьогодні юридична доктрина і законодавство не встигають дослідити та врегулювати суспільні відносини з приводу використання об’єктів права інтелектуальної власності, що виникають в умовах безупинного руху технологій. Одним з найяскравіших прикладів є законодавча неврегульованість та тотальне нерозуміння проблематики використання об’єктів «відкритої інтелектуальної власності».

В даній статті піде мова про те, чи реальна в Україні можливість легального використання об’єктів авторського права, що розповсюджуються за так званими вільними публічними ліцензіями.

Державна служба інтелектуальної власності у своїх Рекомендаціях щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, визначає вільну публічну ліцензію як загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об’єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначених ліцензією.

За вільними публічними ліцензіями розповсюджуються різноманітні об’єкти авторського права та суміжних прав, такі як музичні, літературні, художні, фотографічні, наукові твори, фонограми, відеограми та комп’ютерні програми. Серед основних видів відкритих ліцензій, за якими розповсюджуються об’єкти авторського права є ліцензії Creative Commons. Дані ліцензії, створені неприбуткової організацією з однойменною назвою ще у 2001 році, стали балансом між системою «всі права застережені» (copyright) та «жодні права не застережені» (public domain), внаслідок чого утворилась нова формула «деякі права застережені» (some rights reserved). Наразі існує 6 основних видів ліцензій Creative Commons, які відрізняються обсягом наданих користувачу прав.

Серед вільних ліцензій, за якими розповсюджуються комп’ютерні програми можна виділити такі: Apache Software License (ліцензія на вільне програмне забезпечення Apache Software Foundation), Ліцензія BSD (Програмна ліцензія університету Берклі (англ. BSD license), GNU General Public License (іноді перекладають, як, наприклад, Універсальна громадська ліцензія GNU, ліцензія на вільне програмне забезпечення; Ліцензія, створена в рамках проекту GNU в 1988 р.), Ліцензія MIT (англ. MIT License, група ліцензій, розроблених в Массачусетському технологічному інституті для поширення вільного програмного забезпечення), Mozilla Public License (скорочено MPL, вільна ліцензія корпорації Mozilla).

Нажаль в Україні на даний момент використання об’єктів права інтелектуальної власності, що розповсюджуються на умовах вільних публічних ліцензій вкрай ускладнене. Головним чином така ситуація обумовлена неготовністю українського законодавства сприймати електронні тексти ліцензій та посилання на такі тексти на веб-сторінках, де автори розміщують свої твори, чи навіть електронні тексти ліцензій, включені до дистрибутивів програмного забезпечення, як підтвердження факту надання правовласником користувачам певного обсягу прав. Частина 1 статті 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” (далі – Закон) встановлює, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 – 25 Закону.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Стаття 33 Закону встановлює вимоги до договорів на право використання творів. Зокрема, ця стаття містить вимогу про те, що договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі. Частина 2 статті 1107 Кодексу передбачає, що договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається в письмовій формі. Хоча ч. 1 ст. 207 і визнає укладеним у письмовій формі правочин, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного зв’язку, ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає обов’язковим реквізитом електронного документу електронний підпис. Електронні підписи  є лише у дуже невеликої кількості суб’єктів права інтелектуальної власності, не кажучи вже про користувачів.

Як результат абсолютно незрозумілим є на якій правовій підставі український користувач може використовувати, наприклад, операційну систему Linux, матеріали Вікіпедіїї, котрі в переважній більшості надаються саме на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-Share Alike або найбільшого в світі архіву цифрових зображень Flickr, на якому в даний час міститься більше 146,5 мільйонів зображень, наданих авторами на умовах ліцензій Creative Commons.

В Україні вже неодноразово робилися спроби створити законодавчу базу для забезпечення можливості використання відкритих публічних ліцензій. Так, 15.08.2002 р. до Верховної Ради було внесено  Проект Закону «Про використання Відкритого (Вільного) програмного забезпечення  в   державних установах та державному секторі господарства». 01.12.2005 на заміну йому було подано  Проект Закону «Про використання Відкритих і Вільних форм інтелектуальної власності, Відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі економіки». Ці законопроекти мали на меті ввести в законодавче поле України ряд понять та термінів, без яких сучасне законодавство у галузі авторського права в цілому, та у сфері виробництва й використання програмного забезпечення зокрема, не може бути ані цілісним, ані дієвим (що яскраво ілюструє наявна в Україні ситуація з «боротьбою» проти нелегального використання програмного забезпечення та специфічних для нього носіїв). Не забороняючи інші типи інтелектуальної власності – законопроекти були покликані забезпечити можливість використання вільних її форм, створюючи умови для розвитку повноцінного конкурентного середовища у сфері високих інформаційних технологій, яка нині є практично монополізованою.
На превеликий жаль цей законопроект і по цей час опрацьовується в комітеті.

Друга спроба мала місце влітку 2009 року, коли до Верховної Ради було подано Проект Закону «Про використання відкритого програмного забезпечення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування». Законопроект мав ввести відповідну світовій практиці термінологію різних об’єктів та суб’єктів інформаційної сфери та визначити пріоритетні напрямки інформаційної політики України щодо використання відкритих та пропрієтарних комп’ютерних програм в органах державної влади, місцевого самоврядування та державних закладах освіти, а також врегулювати використання в органах державного управління програмного забезпечення і забезпечити запобігання утворенню монополій при постачанні програмних продуктів та комплексних інформаційних рішень.
В лютому 2010 р. законопроект було відхилено та знято з розгляду.

Єдиним державним органом, що вбачає проблему та намагається певним чином її вирішити є Державна служба інтелектуальної власності. Цей орган видав два рекомендаційних акти з проблематики використання вільних публічних ліцензій: Рекомендації щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, та Рекомендації
щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм вільного користування. В даних документах Державна служба інтелектуальної власності визначила основні поняття у сфері використання вільних публічних ліцензій, та намагалася дати законодавче обґрунтування правомірності використання об’єктів права інтелектуальної власності, що розповсюджуються за вільними публічними ліцензіями. Також Державна служба інтелектуальної власності здійснює реєстрацію авторських прав на комп’ютерні програми, створені на основі вільного програмного забезпечення, або які містять частини відкритого програмного коду, беручи від заявників декларацію про те, що права авторів первинних творів не порушені створенням похідних творів, які подані до реєстрації.

В час, коли в умовах тотального комп’ютерного піратства, українські користувачі мають можливість використовувати легальні програмні продукти та інший контент, законодавець залишається сліпим до існуючої ситуації, і тисячі українських користувачів позбавлені можливості легально користуватись  інтелектуальним и надбаннями людей, що творять і надають мільйонам доступ до своїх творінь. В час, коли Google Inc. розробив вільну операційну систему для мобільних пристроїв Android, браузер Mozilla встановлений мільйонами користувачів по всьому світу, терабайти вільної музики відкриті до використання всіма можливими способами, Україна поки що знову залишається за бортом…

4 Responses to Чи працюють в Україні вільні публічні ліцензії?

  1. Відверто сподобалася частини статті про форму договору. Питання актуальне. Проте, вважаю, що проблеми, які піднімають в цій статті – це проблеми практики використання правових норм, в тому числі і міжнародних, а не власно самих норм.

  2. На протязі останніх двох десятиліть – треба писати ПРОТЯГОМ

  3. “На жаль” – пишеться окремо;
    “На протязі” = на сквозняке
    “Протягом” = ок
    Пишіть правильно, і Вас сприйматимуть серйозніше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.